Голова ДО “УНР” дав інтерв’ю порталу ВОЛЯ НАРОДУ

Громадсько-політичний актив України повинен діяти в єдиному форматі
9 років тому, 30 листопада 2002 року в Києві було створено Демократичне об'єднання «Українська Національна Рада» (ДО «УНР»).
Пропонуємо Вашій увазі актуальне інтерв’ю для порталу Воля народу Голови ДО «УНР» Юрія ПАЛЬЧУКОВСЬКОГО

Ситуація в Україні – тривожна. В чому ж коріння всіх наших негараздів?

– Роз’єднаність демократичних сил дозволяє владі руйнувати Україну. Навіть у самій назві владної «Партії регіонів» закладена ідея роз’єднання української нації.
Якщо пригадати історію (хоча б новітню, з часів УНР), то можна стверджувати, що всі поразки національно-демократичних сил – це закономірний наслідок їх хронічного розбрату.

Громадсько-політичний актив України повинен діяти в єдиному форматі
9 років тому, 30 листопада 2002 року в Києві було створено Демократичне об'єднання «Українська Національна Рада» (ДО «УНР»).
Пропонуємо Вашій увазі актуальне інтерв’ю для порталу Воля народу Голови ДО «УНР» Юрія ПАЛЬЧУКОВСЬКОГО

Ситуація в Україні – тривожна. В чому ж коріння всіх наших негараздів?

– Роз’єднаність демократичних сил дозволяє владі руйнувати Україну. Навіть у самій назві владної «Партії регіонів» закладена ідея роз’єднання української нації.
Якщо пригадати історію (хоча б новітню, з часів УНР), то можна стверджувати, що всі поразки національно-демократичних сил – це закономірний наслідок їх хронічного розбрату.  

А головні причини цього розбрату, на мій погляд, лише дві – це амбітність лідерів та їх страх перед владою.
Коли на карту поставлена доля України, ми повинні керуватися лише її, а не власними інтересами і подолати страх перед сьгоднішньою владою, яка, як вогню, боїться об’єднання нації.

Вихід один – в об’єднанні українського суспільства.
Політичні лідери повинні відкинути політичні амбіції і думати про державу, а ідею об’єднання нації піднести до рівня національної ідеї (стратегічної мети нації). На жаль, свого часу, ні Кучма, ні Ющенко цього зробити не спромоглися.
Всі розбіжності стають другорядними, якщо національною ідеєю сьогодення буде єдність української нації!    

Назва «Українська Національна Рада» є доволі відповідальною. Чи вірно, свого часу, була вибрана мета і стратегія ДО «УНР»?

– Щоб реалізувати «формулу консолідації української нації» на Форумі демократичних сил (м. Київ, жовтень 2002 р.) було прийнято рішення про створення постійно діючого узгоджувального органу демократичних сил – Української Координаційної Ради. Цей формат згуртування громадсько-політичного активу України був підтриманий лідерами понад 40 демократичних сил. Тому 30 листопада 2002 року в Київському Будинку вчителя на виконання рішення Форуму було створене Демократичне об’єднання «Українська Національна Рада», координаційним органом якого є Українська Координаційна Рада» (УКР). Актуальність цього формату підтверджує сьогодення.

А що, на Вашу думку, показали ці 20 років після відновлення Незалежності України?

– Вони показали слабкість української еліти, низький рівень її політичної культури, нездатність адекватно виражати волю народу. А моральний рівень політиків нерідко межує зі зрадою і запроданством. Тому вони і продовжують створювати "під себе" політичні сили, чим вводять в оману і дезорієнтують громадян України. 

Не виправдали себе і такі колективні утворення як НКЗУ, КОД та інші. Вони вже з самого початку були приречені на самоліквідацію, бо це – аморфні штучні проекти, в яких відсутні прості і зрозумілі правила узгодженої взаємодії. А без правил не відбуваються навіть спортивні ігри. Модно називати подібні проекти «фронтами» (і зараз політики ведуть мову про спільний фронт демократичних сил).
Справжнім українцям не властива така «мілітарна» риторика. Досить згадати Помаранчеву революцію, яка була мирним, цивілізованим механізмом зміни влади. (Прикро тільки, що змінивши обличчя при владі, вона не змінила систему влади. Адже, за влучним висловом А. Ейнштейна, «жодну проблему неможливо вирішити на тому ж рівні, на якому вона виникла»).
Крім того, всілякі «фронти» –  це різновид ситуативних утворень, про які я вже казав. Європа з нас глузує: і чого це вони 20 років «війнують» замість того, щоб вирішити вічну проблему лідерства і разом витягти суспільство з «ями».

Отже, всі тимчасові утворення під лідера або під вибори – штучні і не щирі. Свого часу Ющенко свято пообіцяв українцям: «Якщо ми не запропонуємо людям ідеї, здатні об'єднати, наш проект („Наша Україна”) розсиплеться, від нього залишаться лише спогади». Ну, не запропонували. Тому і розсипаються. Більше того, саме Ющенко вніс головну лепту в те, що сьогодні українське суспільство охопила епідемія байдужості.
Більшість політичних лідерів не байдужа лише до питання влади. Ними керують амбіції, егоїзм, самозакоханість.

Чому ж саме такі люди вибиваються в лідери?

– Таких «державних діячів» породжує існуюча політична система.  Нехтуючи Конституцією, законами України, конституційними правами людини, вони прагнуть вирішити лише свої олігархічні цілі, спрямовані на перерозподіл влади, власності, лобіювання олігархічно-кланових інтересів.
Сьогоднішні керівники політичних партій активно намагаються знайти своє місце в наступній верховній владі. Їхні помисли та дії спрямовані не на зміну системи влади (бо їм при цій системі дуже комфортно), а як знову попасти у Верховну Раду. Народ іх менше всього цікавить, хоча на всіляких ток-шоу вони сильно переймаються його долею.
Отже, ситуація в Україні красномовно свідчить про те, що наявна система державної влади себе вичерпала.

А що ж робити в цій ситуації?

 – Пора зрозуміти, що жодній, окремо взятій, політичній партії змінити цю систему не під силу. Тільки народ може цивілізовано змінити систему влади. Йому лише потрібно надати механізм.
   Є три шляхи змін:

1. Еволюційний (тривалі, поступові, дрібні безперервні зміни), який є неприйнятним у сучасному інформаційному суспільстві зі стрімким розвитком.

2. Революційний (швидкі, корінні зміни), який, як правило, має непередбачувані наслідки (не виключаючи трагічних). Крім того, революції роблять одні, а їх плодами користуються інші.

3. Трансформація – достатньо швидкі цивілізовані системні зміни, які здійснює цивілізована згуртована нація (не плутати з безсистемними антинародними реформами, що здійснює теперішня влада).

Україні як цивілізованій європейській державі з високоінтелектуальною толерантною нацією властивий цей третій шлях. Українська нація мудріша, ніж політики, які намагаються опустити її до свого рівня.

Вірю в мудрість української нації!

 

Дякуємо за інтерв'ю.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*