Колись у своєму інтерв'ю Віктор Ющенко висловився так: „Якщо мені сьогодні назвуть силу, яка однозначно є державницькою, я все покину, прийду до її керівників и скажу: хлопці, збираймося разом!.. Якщо ми не запропонуємо людям ідеї, здатні об'єднати, наш проект („Наша Україна”) розсиплеться, від нього залишаться лише спогади. ”
Однак, ні Віктор Андрійович, ні інші лідери „опозиції” виявилися неспроможними домовитися навіть між собою. Тому ми можемо втратити і те, що ще маємо. Але ми не можемо допустити, щоб від нашої України залишилися лише спогади.
Українська Координаційна Рада ще з 2002 року (див. „Заяви” і „Звернення”) постійно зверталась до В. Ющенка, Ю. Тимошенко, О. Мороза та інших політичних лідерів із закликами протиставти системній кризі влади системну координацію дій. На жаль, ці пропозиції ними були проігноровані, а іншого запропоновано не було. Тому УКР звернулась до рядових представників демократичних сил із закликом вплинути на своїх лідерів.
ЗВЕРНЕННЯ
Української Координаційної Ради
до національно-демократичних сил Украни
26.04.2004
Низка останніх резонансних подій (вибори Мукачівського голови, ратифікація угоди про ЄЕП, передача Росії частини української території) поставили під реальну загрозу національну безпеку і державний суверенітет України.
Згада ні події продемонстрували повну сваволю влади, яка зробила цинічний хід у відповідь на провал антиконституційного перевороту.
Не вдаючись у детальну оцінку цих подій (які додаткових коментарів не потребують), Українська Координаційна Рада констатує головне: українські демократичні сили отримали чергову і закономірну поразку . Вона є наслідком слабкості лідерів, які очолюють національно-демократичні сили України.
Основні політичні гравці не спроможні перейти від постійних декларацій до постійної узгодженої взаємодії. Вони не здатні наблизитись до народу і стати виразниками його політичної волі, тому що діють не публічно і лише в межах влади, частиною якої вони є. Вони, як і вся влада, зневажають народ, вважаючи його „вулицею”, до якої і апелюють у найкритичніший момент.
Ейфорія від уявних успіхів є хронічною хворобою цих лідерів ще від минулих парламентських виборів. Отримавши підтримку народу, вони спокійно здали владу антиукраїнським силам і з переможців стали переможеними, покірно погодившись на роль опозиції. Вони фактично не виправдали довіру виборців. У своїх подальших діях вони виявили себе непослідовними, а не рідко й непрофесіональними політиками. Через загравання з владою, тривалий і безперспективний „діалог” з нею, вони відкинули можливість впливати на демократичний розвиток України.
Українська Координаційна Рада ще з 2002 року постійно і наполегливо зверталась до Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Олександра Мороза та інших політичних лідерів із закликами протиставити системній кризі влади системну координацію своїх дій. На превеликий жаль, ці пропозиції ними були проігноровані, а іншого запропоновано не було. Це показало справжнє обличчя „провідників нації”, їхню амбіційність і нещирість, яка іноді межує з лицемірством. Неприйняття парламентом змін до Конституції – це також не заслуга „опозиції”, а тимчасовий про рахунок влади. Тому ейфорія з цього приводу передчасна.
Лідери „опозиції” досі не визначилися із стратегією діяльності після зміни діючої влади. Чи спроможні вони об'єднати українську націю, коли самі нагадують героїв байки про лебедя, рака та щуку? Це питання хвилює кожного „маленького українця”. Це починає хвилювати і тих депутатів Верховної Ради України, які прагнуть переходу від слова до діла. Тому створення нової депутатської групи „Центр” виглядає цілком логічним.
Зважаючи, за висловом М. Грушевського „на вагу моменту, потребу координації й організації, підпорядкування всіх своїх сил вимогам цієї хвилини”, Українська Координаційна Рада звертається до членів політичних партій та громадських організацій національно-демократичного спрямування, до української інтелігенції, до всіх, кому не байдужа доля України, із закликом: згадати, що єдиним джерелом влади в державі є народ і усіма можливими засобами вплинути на згаданих лідерів. Вони повинні діяти скоординовано, публічно і рішуче, об'єднавшись не навколо персоналій, а навколо національних інтересів України. Лідери політичної еліти повинні стати прикладом консолідації для згуртування всієї української нації. У іншому разі ті, хто у черговий раз розраховує на народну підтримку, можуть знову виявитися не готовими стати на чолі нашої знесиленої багатостраждальної держави.
Українська Координаційна Рада